поки роздупляюся про нашу "бюджетну" Туреччину -
осьо колонка в Український Тиждень про Україну як європейську Мексику.
канєшно редакція трохи підредагувала ;)
а внизу "читайте також" усіляка чухня протилежного змісту, особливо про "незаконний" бля "рай"
від одного "кімнатного скінхеда".

ЄвроМексика

 

  

Уряд у Києві намагається протистояти "нелегальній міграції" через Україну до Європейського Союзу. Уряд у Мехіко несамовито бореться з мігрантами, які прагнуть перебратися через Мексику до США з південних країн. В обох випадках значна частина мігрантів "осідає" в країні, що мала стати для них транзитною, - не змігши пройти останній, найскладніший кордон.

Коли я був у Мексиці, то на південному її кордоні зустрічав на вокзалах багато людей із Гватемали, Гондурасу й навіть країн Південної Америки. Не повірите, але між ними й мексиканцями є різниця – незважаючи на одну расу. І внаслідок державної пропаганди боротьби з "нелегальною міграцією" виникає справжній расизм. В Україні - не в останню чергу через ту ж «нелегальну» риторику - теж виникає расизм. І українці так само застосовують подвійні стандарти до чужинців, забуваючи, що й наші родичі чи, принаймні, земляки десь зазнають подібного ставлення. 

оце зараз перекладаю одне тіпо документальне шоу,
де чуваки мандрують взагалі без грошей.
ше поки йду по скрипту, слухаю сумного Ману Чао.
і так блін пронікся.

-Хтось розмовляє англійською?..
Можна тут поспати?
- Це просто школа, вам доведеться пошукати собі інше місце. У Польщі найкраще місце, щоб ось так поспати – це десь біля церкви.

Настільки реалістично... Згадав як я лазив практично без грошей по Гватемалі,
і поки день то ще кльово - то моркву то картоплю десь знайдеш.
А ввечері тяжко. Церкви, здавалося б, церкви - ввічливо відфутболюють тебе.
В Антігуа я обійшов штук вісім, і в результаті спав у спальнику під лавочкою в парку...

і ніхто з цього не робив телешоу гггг реаліті во плоті

calavera no llora serenada del amor
calavera no llora no tiene corazon.
soñe otro mundo, soñe conseguirlo,
soñe despertar...
tam lejos i tan serca

4:23 PM
grunia: Читайте у „Молоді України” враження київського студента Артема Чапая про подорож Центральною Америкою. Чому герой матеріалу Ганни Г*** говорить, що якби кудись емігрував, то тільки в Мексику? Про сакральні традиції українського народу – у рубриці „Відпочиваймо!” А також, як завше, багато спорту, кросворд і прогноз погоди на найближчі дні. 6 minutes

4:29 PM
me: ого. це аткуда?
4:30 PM
grunia: розсилка уніану

me: прєкольно. ганна г*** - це lj user perchenya :) ми кадато бухали під диктофон ггг
4:31 PM
grunia: бгггг

Молодой в Новом Орлеане
Голодая, сидя в барах
и шляясь по улицам
часами,( Read more... )

Новый Орлеан дал мне это
никто не называл
меня по имени


ни телефона
ни машины
ни работы
ни хрена


я и крысы
и моя молодость
однажды
я знаю это время
даже в его
ничтожности
это был просто
праздник
для моей души.

Young in New Orleans
starving there, sitting around the bars,
and at night walking the streets for
hours,( Read more... )

New Orleans gave me
that.
nobody ever called
my name.

no telephone,
no car,
no job,
no
anything.

me and the
rats
and my youth,
one time,
that time
I knew
even through the
nothingness,
it was a
celebration
of something not to
do
but only
know.

reminded by fil_losoff

(ап чьом недавно судівлєнієм узнав)

а все іде, як завжди, з дитинства.

недавно просто tani_flint питала в рамцях одного проекту т.ск.
зокрема чому бросєл усьо і поїхав мандрувать.

коли я був ну не то шоб маленький але невеликий,
батьки часто крутили такого співака Юрія Лозу.

і там є отака пісня:
Вот мне и стало за тридцать,
самоє врємя мєчтать
о дальокіх мірах о бєскрайніх морях...

і ото видно вразило бо й зараз весь час думки
шоб "до тридцяти поваландатись але здійснити мрії"
штоп нє било мучітільно больно
за бісцельно прожитиє годи.
а кар"єра-муєра - потім успєїццо. це не основне.

і ше у Лози є така пісня "на малінькам плату я тіха упливу".
ну а я ж як був не то шоб маленькихй але невеликий,
то не метафорично а буквально тожи сприймав...

ну і ото. один із чинників.
і канєшно читання всяких джеківлондонів-майнрідів тожи не помогло...

на вас тожи дєцкопрослухані пєсні впливають, шо нє?

українська. я якось полюбив штатівські заправки, бо там, на відміну від інших країн, більшість автостопу доводилося робити через них: підходиш до людей і просишся, на дорогах майже не стають.
ну й узагалі, це такі собі оази: тут і кав"ярні завжди, і могозінчеги. і туалет ггг

я перетнув кордон в Ель-Пасо 1 лютого ввечері, цілу ніч не спав, вибирався за місто. о третій ночі мене підібрала одна жіночка, і я пригрівся в машині й заснув.
вона розбудила мене на світанку, коли стала попити кави.
це була малесенька заправочка, на дві чи три помпи, десь посеред прерії, навіть не в місті.
і я туди зайшов і завис.
на стінах висіли якісь фотографії чи не з дев"ятнадцятого століття: якісь індіанці, ковбої, старі наче справжні афіші WANTED, по магазину стояли якісь старі дерев"яні колеса, висіли шкіряні сідла, розвішені якісь підкови.
кава в чайничках. і чи то таке місце й час, чи так мені чого було - всі люди, що заходили поки ми там залишалися, були якісь спокійні й дуже добрі. зайшла якась літня пара з усмішками. якась жінка на пізній стадії вагітності сьорбала чайок.
надворі валив лапатий сніг, а всередині гріли повітря такі рідні, старомодні електрообігрівачі з розжареними спіралями.

english. i came to love american gas stations, as i had to do most hitchhiking there via them, unlike in in other countries where people usually just stop on roads.
when i crossed to El Paso, TX on February 1st i was walking half the night until a middle-aged lady picked me up at 3 a.m.
i fell asleep in the warm car and she woke me up at dawn to drink coffee.
it was a tiny two or three-pump gas station in the prairies, about four hours I-10 or was it already I-20 East from El Paso toward Fort Worth.
we came in and the gas station was full of old, old photoes of Indians, cowboys, the WANTED signs of like nineteenth century, wooden wheels, horseshoes, saddles.
maybe it was the place or maybe just the way i felt but everyone coming there was kin of serene and peaceful and friendly. a middle-aged smiling couple, a pregnant woman sipping her tea.
it was snowing outside, and inside, old-fashioned electric heaters were keeping us warm.

русский. я полюбил штатовские заправки, поскольку там, в отличие от других стран, почти весь автостоп надо было делать через них: подходишь к людям и спрашиваешь. а на дорогах они почти не останавливаются. заправки там - как оазисы.
я пересек границу в Эль-Пасо вечером 1 февраля и всю ночь выбирался за город, пока в 3 ночи меня не подобрала одна женщина. я пригрелся и уснул в машине, а на заре она разбудила меня выпить кофе.
это была крохотная заправочка, где-то посреди прерий, вне городов и городков.
стены внутри увешаны старыми фотографиями каких-то индейцев, шерифов, ковбоев, афишами WANTED, уставлена деревянными колесями, кожаными седлами, какими-то подковами.
и то ли это место такое, то ли я так себя чувстовад - все входящие были какими-то спокойными и дружелюбными. старая улыбающаяся пара. беременная женщина попивала чаёк.
за окном падал снег хлопьями, а внутри воздух грели старомодные, такие родные электрообогреватели с раскаленными спиралями.

брат надибав за прізвищем у гуглі, показав.
мені ж таки Панама свого часу дала візу!
ucraniano - aprobada - Vodianyi Anton

абыыыыыдна, да?

йобана Коста Рікська мігра єдина виїбнулась і відмовила з усіх.
клята штатівська колонія блянах.
а я ж не мав грошей через неї перелетіти.

а вєдь мохби іщьо жить і жить :/

всьо, тепер до гостинної Панами сам б-г велів колись та з"їздити :)

а до речі, зацініть за лінком, скіко таких усьо-таки українців :))))))

як то кажуть:

Україно, Украї-гі-гіно,
після далечі доріг
вірне серце твого си-ги-гина
я кладу тобі до ніг.

запльований асфальт вокзалу Святую Землицю поцюлював, усе як належить.
емоції ще неясні. але точно не як в укрліт яку в школі вчили
а поки в Коломиї шолі уйду до повернення в Київ з ЛЖ у монастир
чи хоч більш-менш
з метою роздупліжу в українських реаліях
буду ліпше телевізор дивитись (шютка)

тег aventura 2006-2007 засім закрито.

будемо думати шота нове й инакше.

роздуплився, що тут э кирилиця,
згадую, як воно друкувати десятьома пальцями.

па-адма-асковниэ вэчэра тривають, працюю падмастэрьэм на художника ггг
всупереч стереотипам, до речы, в смт живе собы чувак з Украъни, розмовляэ украънською, ы нормально до нього ставляться,
ныхто з Калаша не стрыляэ, як ы у Львовы за росыйську ггг

скоро мене дехто зненавидить за все быльше позбавлення выд нацыональноъ ненависты.
мене теж не зобижають. довелося тыльки в словнику Ожегова показати, що я украИнец, а не укрАинец.
це як звОнят-звонЯт. питання грамотносты, а не полытики.

резюме на русском. о вопросах русской орфоэпики.

долголікоротколі,
я в Москві, чи то пак під Москвою, користуючись гостинністю lena_hades.
толі індійські авіалітнії, толі Люфтганза
у Хранфурті проїба забули мій рюкзак, так шо наліхкє, тудайого.( Read more... )

summary in english. am in Moscow.

парадоґз, але говорячи суто moneywise, у Штатах звичайний собі Greyhound дешевший за автостоп як такий - враховуючи час і відповідно їжу.
ну, але в автостопі прикол не так дешевизна все одно, як сам процес.
а саме зараз мені йдеться саме про час, а то пропустити літак якось не з руки було б :)
та й власне, Грейхаунд - настільки частина американської вагабонд-культури ще з книжків Керуаків усіляких, що варто спробувати.
словом, на 20-те взяв квиток до Елею.

( і в Україну )

хи-хи.
оскiльки квиточок уже е, а останнi стосунки раптом втратили перспективнiсть -
знов чухаеться задниця напала мандрувальна чухачка.
з чуваком по iнтернету скентувався (колишнiй солдат), бо рюкзак, подарований мексиканською коханкою, розвалюеться, а на шару так нiчо й не прийшло в цьому випадку (на вiдмiну вiд усього одягу) - вiн менi за 25 доларiв (!) продав вiйськовий рюкзак у чудовiй хвормi, отакий:



без пластику, всi застiбки металевi - що, як показуе досвiд, великий плюс

ну, я ще кiлька тижнiв потерплю, але настрiй знов типу hallelluyah i'm a bum!
***
нi в кого часом нема знайомих на Арiзонщинi та в районi Сан Франциско перекентуватись/помитись? Мормонщина Ютчина вже covered
а як нi то й нi :)

ура, ура, ура!
вскрiчала кенгура!

прийшло пiсьмо.
з купленим кiлька днiв тому в тирнетi квитком.
так що 26 липня, si dios qiere, буду на нашому пошарпаному рiдному континентi:
спершу у Хранкфуртi, а тодi в Маасквi.

перевiзник з Калiфорнi1 в Нiмеччину - Air India :)
спукi

diversey_ua, прастi, я тiбе iзменiл.
вирiшив летiти не з Нью Йорка, а з Лос Анжелеса:
рiзниця доларiв сто, але хрiн зна, коли я знов у цi Штати потраплю, тре лiпше шось нове побачити, нiж тим самим шляхом вертатися.

йо!

1. на першому мiсцi, без несподiванок, наш Григорiй Сковорода. без коментарiв.

ще.

2. у творi одного з мо1х улюблених письменникiв Германа Гессе "Нарцис i Гольдмунд" - Гольдмунд.
мандрiвний ремiсник, який не прагне нажити багатств, i крiм того, куди не при1де, не проти тiсно1 кумпанi1 красивих жiнок.

найбiльше з книги менi запала думка, про Гольдмунда (цитую по пам"ятi):
"Коли вiн був голодний, то не переймався - бо знав, що рано чи пiзно таки на1сться".

Менi не раз допомагало за останнi пiвтора роки, ги-ги :)

3. ну i третiй. у книгах Туве Янссон про муммi-тролiв мiй улюблений завжди був Снусмумрик. як iз його простотою, так i з його ревнощами, коли вiн дружив певний час iз дракончиком.

цi постатi мене якось оддавна приваблювали.

***

а от, усупереч тому що кiлька людей думали, Че Гевара часiв мотоциклетних щоденникiв - герой не моего романа. про його подорожi я дiзнався вже пiсля того, як сам почав. кiно подивився вже в розпал - y Нiкарагуа.
та й не сподобалось.
соррy конешно якшо хто фанат, але: буржуйський синочок, якому постiйно присилають грошi батьки. працюе, звiсно, але це для нього не критично.

навiть "Знов на дорозi", де вiн уже бiльш самодостатнiй, все ж завжди прикриють батьки, якщо що.
це радше схоже на всiх тих коледж кiдз, яких я в американських i евросоюзiвських iпостасях скр?зь назустрiчався.
рiч, звiсно, кльова, але захоплюватись i наслiдувати особливо нiчого.

iнша рiч Гольдмунд, який працювати мусить: iнакше як жити?

а зараз я згадав про це, бо Кейтлiн дала ще одну книжку:
Louis L'Amour. Education of a Wandering Man.

людина подорожуе по свiту - працюючи скрiзь. грошi можна позичити, але лише в разi надзвичайних ситуацiй i вiддаючи, а не мамусин синок.

вiн пише, що власне, ще на початку столiття це була цiла субкультура, зокрема, у Штатах. скажiмо, багато пiсень Боба Дiлана - переробка 1хнього фольклору.
вони називалися hobo - типу, кочiвники-працiвники.

ще, з 1хнього фольклору пiсня, яку я чув i зараз: Hallelluyah I'm a Bum!

оскiльки практично всi гамерикоси неосвiченi розмовляють лише однiею мовою -
мене тут ледь не щодня запитують, скiлькомa ж мовами я розмовляю, що з кожним намагаюся хоч три фрази по-йогойному - тож i дiйсно замислився.

насправдi так щоб говорити не помiчаючи - лише трьома: укра1нська, росiйська й англiйська.

але ж завжди можна ще й балакати "вкругову".( Read more... )

santa fe de bogota, colombia
( +2 )

ми йдемо по травi
бiля транскубинсько1 траси Гавана-Cантьяго.
траса широченна, з якiсного бетону (мабуть, не без вiйськово1 мети),
але по нiй лише зродка гурчать камази.

попереду зупинка, крита пальмовим листям -
десятки кубинцiв намагаються зупинити вантажiвку:
в Кубi майже всi вимушено 1здять автостопом через вiдсутнiсть нормального громадського мiжмiського транспорту.

мене штовхае плечем у плече, граючись, негритянка Майделiс,
до яко1 я залицяюсь - але насправдi 1й подобаеться Рауль, якому вона не дуже подобаеться.
Майделiс, я, Сiмон, Pауль i його двое дiтей, що при1хали на лiтнi канiкули з Iспанi1.

ми 1демо в кузовi камаза, щасливi, що застопили машину, теплий вiтер в обличчя -
потiм виявляеться, 1демо не в той бiк, що треба :)
але яка рiзниця?

пiд час цiло1 подорожi мусив покладатися на чужi фото.
але як писав - з мiста Сальвадор в Сан Крiстобаль, Чiапас
1хав iз дiвчинкою з Аргентини, яка укра1нка за походженням.

ото щас прислала з дюжину фоток - то можна ставити по однiй-двi за раз, вона не проти.
до того ж, таки мае хист.


Chiapas, an indigenous woman's feet

(c)ourtesy Марiя Соль Василик

мій Хельсінський Сантьяжний Кубинський синдром.

давно хотів про це написати.

Попри все те, що з нами сталось у Сантьяго де Куба, а потім у Гавані -
коли минули емоції,
чим більше я думаю, тим більше виправдовую дії кубинської влади стосовно нас.
До нас ставилися жорстко, але зовсім не грубо,
не було жодного явно зайвого кроку,
жодних ознак корунпованості чи упивання владою -
ввічлива дія у зв"язку з підозрілістю
та невиконанням хай жорсткого, але такого вже закону.

почав розуміти закон відносно іноземців -
єдиного надійного джерела прибутку.

Штати настільки придушили Кубу економічно,
що лише приватним туризмом та й перебивається.

Скажімо, Штати забороняють торгівлю не лише своїм компаніям,
вони не торгують із іноземними компаніями, що торгують з Кубою

(докладні цитати посадовців - редакційна стаття Нью Йорк Таймс від 17 лютого 1997).

багато що в Кубі я не можу виправдати Штатівським ембарго,
але дії щодо мене особисто - цілком.

а сьогодні вирішив таки про це написати, щоб у контексті процитувати те, що мені сподобалося.

"Ввічливі люди не повинні пам"ятати реакцію, коли Кеннеді намагався організувати колективну дію проти Куби в 1961 році: Мексика не могла приєднатися, як пояснив дипломат, бо "якщо ми публічно оголосимо, що Куба є загрозою нашій безпеці, цорок мільйонів мексиканців помруть від сміху" ". Ноам Хомський. "Profit Over People"