| Артем Чапай / Artem Chapeye ( @ 2008-04-02 18:25:00 |
| Entry tags: | aesthetic, meta, my articles, ukrainian |
дуже мирний опус про Київську пустелю
Ми грузнемо ногами по коліна у пісках барханів. Ми прикриваємо від піщаних буранів очі рукавами. Ми йдемо довгою дорогою в дюнах. У двадцяти хвилинах пішки від найближчого метро. Це київська пустеля. Колись тут буде місто-сад
Повернувши на південь одразу біля станції метро “Славутич” і поблукавши поміж дач, виходиш на початок вулиці Колекторної, яка йде приблизно зі сходу на захід та є південною межею Києва. Власне кажучи, вона вже 25 років називається вулицею, проте ніколи нею не була. На одному кінці дороги - кілька гаражів. На іншому, вже біля метро “Харківська”, буде ще кілька господарських будівель вздовж обриву, які нависають над тобою, як південна стіна якогось середньовічного міста-фортеці. Поміж цими точками - дике поле, перекотиполе та зграї здичавілих собак. Пройшовши “вулицею” кілометр або два, ти можеш повернути праворуч, далі на південь, і почати заглиблюватись у пустелю.

ше раз пасіба Андрію Манчуку ака Керманичу, що вирвав мене на день із міста :)