Ноам Хомський (Чомскі). Сомалійський синдром.
Noam Chomsky. The Somalia Syndrome - a Ukrainian translation

Сомалійський синдром
Ноам Хомський

«Ця бідна країна переживає один удар за іншим, – сказав Пітер Гуссенс два місяці тому в інтерв’ю «Нью-Йорк Таймс» із Джефрі Джетлменом. – врешті-решт вона розвалиться». Країна ця – Сомалі, а Гуссенс очолює Світову програму з їжі ООН, яка зараз годує там 1,2 млн. осіб – 15 відсотків населення.

Ця трагічна та замучена земля «йде прямо до прірви кризи, – сказав Гуссенс. – Будь-яка додаткова дрібничка, невелика повінь або посуха, скине її в цю прірву».

Знищену війною та голодом Сомалі розривають зсередини та ззовні. Після того, як пильність особливо посилилася після 11 листопада, Сполучені Штати назвали свої давні спроби контролювати Африканський ріг (Джібуті, Ефіопія, Еритрея та Сомалі) фронтом «війни з терором», і Сомалі перебуває прямо на передовій. Кризу в Сомалі можна розглядати як побічну шкоду від цієї «війни з терором» і геополітичних інтересів, названих тепер цим терміном.



Поки Сомалі дедалі глибше занурюється в хаос, члени Африканського Союзу посилають туди невеликий миротворчий контингент і заявляють, що пришлють більше, якщо знайдуть для цього кошти. Але це малоймовірно, «передусім тому, що [в Сомалі] немає миру, який можна було б підтримувати», – сказав у травні Ричард Корнуел з Інституту з вивчення безпеки (Південно-Африканська Республіка) Скоттові Болдофу й Алексіс Океово з «Християнського наукового оглядача».

Вже до листопада ООН відзначила, що в Сомалі «вищий рівень недоїдання, більше кровопролиття та менше допомоги, ніж у Дарфурі», – повідомив Джетлмен. Справді, Ахмеду Улд-Абдалла, вищий посадовець ООН у Сомалі, назвав становище у країні «найгіршим на континенті».

Однак ООН бракує можливостей допомогти голодним, бездомним, хворим і помираючим людям у Сомалі, за словами Еріка Лароша, голови гуманітарної місії ООН у країні.

«Якби таке відбувалося в Дарфурі, зчинився б великий галас, – сказав Ларош. – А Сомалі вже багато років – забута всіма зона лиха».

Різниця, яку важко не помітити, полягає в тому, що в Дарфурській трагедії можна звинуватити когось іншого, власне, офіційного ворога – уряд Судану та його арабську міліцію – тоді як відповідальність за нинішню катастрофу в Сомалі, як і за інші, які передували їй, значною мірою лежить на нас самих.

В 1992 році, після скинення диктатури в Сомалі клановою міліцією та наступним голодом, Сполучені Штати послали тисячі солдатів на сумнівну «рятівну місію» для допомоги гуманітарним операціям. Але у жовтні 1993 року під час «Битви в Могадішо» два гелікоптери Black Hawk було збито сомалійською міліцією, внаслідок чого загинули, мабуть, тисяча сомалійців і 18 солдатів армії США.

Контингент США одразу було виведено таким чином, що рівень вбивств підвищився. «В кінцевих стадіях відступу військ на кожну кулю, випущену проти американських солдатів, відповідали, здавалося, сотнею куль», – писав кореспондент «Лос Анжелес Таймс» Джон Балзар. Що ж стосується жертв-сомалійців, генерал-лейтенант ВМФ Ентоні Зінні, командувач операцією, сказав пресі: «Я не рахую тіла… мені не цікаво».

Посадові особи ЦРУ у приватних розмовах припускали, що під час операцій США у Сомалі, під час яких загинули 34 американські солдати, жертви серед сомалійців – міліції та цивільних осіб – могли становити від 7000 до 10000 осіб, – повідомив у «Зовнішній політиці» Чарльз Вільям Мейнз.


«Рятувальна місія», яка вбила стільки ж сомалійців, скільки врятувала, залишила країну в руках жорстоких військових лідерів.

«Після цього Сполучені Штати – та й більшість решти світу – повернулися до Сомалі спиною, – каже Джетлмен. – Але влітку 2006 року світ почав знову звертати увагу на країну після того, як з хаосу кланів виник низовий ісламістський рух, який захопив контроль над значною частиною країни», залишивши в руках визнаного Заходом Перехідного Федерального Уряду тільки шматок на кордоні з Ефіопією.

Під час короткого перебування при владі ісламісти «не завдали нам жодних проблем», – каже Ларош. Улд-Абдалла назвав шість місяців їхнього правління «золотою добою» Сомалі – єдиним періодом миру в Сомалі за багато років. Інший посадовець ООН підтримує цю думку, зауважуючи, що «під час короткого правління сомалійського ісламістського руху в минулому році країна перебувала у кращій формі», ніж після вторгнення Ефіопії в грудні 2006 року з метою нав’язати правління Перехідного Федерального Уряду.

Ефіопське вторгнення за допомогою та за прямої участі США відбулося вдразу після того як Рада Безпеки ООН за ініціативою Штатів прийняла резолюцію 1725 про Сомалі, що закликала до всіх держав «утриматися від дій, які можуть спричинити чи продовжити насильство та порушення прав людини, спричинити непотрібне напруження та недовіру, поставити під загрозу перемир’я та політичний процес або погіршити гуманітарну ситуацію».

Вторгнення історичного ворога Сомалі, християнської Ефіопії, невдовзі спричинило відчайдушний опір, що й призвело до нинішньої кризи.

Офіційним приводом для участі США в скиненні Ефіопією ісламістського режиму є «війна з терором» – яка сама породила терор, не кажучи вже про власні звірства цієї війни. Більш того, коріння ісламського фундаменталістського режиму виходять з попередніх стадій «війни з терором».

Одразу після 11 вересня Сполучені Штати спрямували міжнародні зусилля з закриття Аль-Баракаат – Сомалійської мережі з переказу грошей із центром в Дубаї, яка також веде в Сомалі великі бізнес-проекти – на тій підставі, що Аль-Баракаат фінансує терор. Уряд і ЗМІ хвалили цей хід як одне з великих досягнень «війни з терором». На противагу до цього, зняття Вашингтоном цих звинувачень як безпідставних роком пізніше викликало мало інтересу.

Найбільші наслідки закриття Аль-Баракаат дали себе відчути в Сомалі. За даними ООН, в 2001 році через це підприємство відбувалося близько половини з 500 млн. доларів грошових переказів до Сомалі, «що більше, ніж країна заробляє в будь-якому секторі економіки, та в десять разів більше за цифру міжнародної допомоги Сомалі».

Аль-Баракаат також відігравав значну роль в Економіці, як зауважує Ібрагім Ворде в «Ціні страху» – своєму відмінному дослідженні «фінансової війни з терором» Буша. Напавши по-самодурськи на дуже нестабільне суспільство, ми «могли відіграти роль у піднесенні… ісламського фундаменталізму», – робить висновок Ворде: ще один знайомий наслідок «війни з терором».

Поновлення тортур Сомалі потрапляє в контекст намагань США здобути міцний контроль над Африканським Рогом, де Сполучені Штати відкривають нове Африканське командування та розгортають військово-морські операції на основних торгівельно-морських маршрутах, в рамках ширшої кампанії з забезпечення свого домінування над первинними джерелами енергії в Затоці, та й в Африці.

Одразу після Другої світової війни, коли планувальники Державного департаменту приписували кожній частині світу свою «функцію» в загальній системі американського домінування, Африку вважали неважливою. Джордж Кеннан, голова управління планування політики Держдепу, радив, щоб Африку передали Європі для «експлуатації» з метою її повоєнного відновлення.

Тепер це не так. Ресурси Африки надто цінні, щоб їх можна було залишити іншим, особливо тоді, коли Китай поширює свій комерційний ареал.

Якщо бідна Сомалі зламається у голоді й нещасті – це буде просто невеличкий вставний номер у шоу великих геополітичних задумів.

Переклад: Артем Чапай


Цей переклад: до вільного використання та передруку.

This is a non-commercial translation (copyleft)